Євгенія Ткаченко: «Ми живемо нормальне життя в ненормальних умовах. 💔
🙆🏻♀️ Хтось, хто у достігаторстві як формі адаптації весь час розказує, що ще треба зробити:
– скиньте гроші сюди;
– не дайте тій то їжі пропасти зробіть з неї для хлопців те;
– вам не треба багато речей, роздайте все інше ВПО;
– не забудь ще позбутись російськомовних книжок, неважливо якого автора і неважливо що ти про це думаєш;
– і тд, якщо хочете напишіть у коментарях чи в особисті, які ще вказівки зустрічали у мережі.
🤷🏻♀️ Паралельно процвітає обезцінення, як адаптація:
– хтось з Харкова на пару вибухів у Львові скаже – ой теж мені вибухи, от в Харкові…;
– завжди буде жіночка чи мужчинчик, які скажуть – знайшли на що нити, от хлопці в окопах ;
– паралельно хтось “підтримає” фразою – ой це ти ще війни на бачила, знайшла чому лякатись ;
– і тд, якщо хочете напишіть у коментарях чи в особисті, які ще вказівки зустрічали у мережі.
🙈 Десь ще гуляє дисоціація з її – це просто страшний сон чи фільм, цього не може бути.
Але і те, і інше, і багато не написаного – це все люта жесть нашої адаптації до цієї III WORLD WAR на території України.
З ковідом ми пережили те саме, не виходили з житла, коли було 10 хворих на всю державу і тусили у подорожах та вечірках, коли їх стало 20 000.
❤️ Мені болить і я це яскраво визнаю. Як і те, що знову починаю заздрити всім, хто виїхав і не грає в гру чи буде світло і тепло в мене вдома завтра.
💔 Я з розумінням і співчуттям ставлюсь до всіх проявів, що написала вище , але попереджаю, що в мою сторону такого робити не треба – бо я у відповідь ще детальніше можу розказати, що робити вам і майстерно обезцінити чи створити сюжет фільму.
🧠 Бо для мене все, що відбувається багно. Я сумую, сміюсь, плачу, живу далі, не живу далі і тд. І мені це все можна.
Надіюсь і вам також …
Бо після перемоги буде гірше. Треба відбудувати буде. Але не буде чому тримати в тонусі.
І військові та їх родини матимуть ще й вчитись жити без війни. А що роблять солдати, які не знайшли як ввійти в мирне життя – для мене показав Ґай Річі в “Гнів Людський”.
Ольга Іванець: – Але ж можна не зависати весь час на алаптації. Є значно важливіші речі.
Євгенія Ткаченко: – Ольга Іванець, це оцінювання тих, хто зависає?)) Для кого важливіші?) Це ж оціночне)
Ольга Іванець: – Євгенія Ткаченко, 1)Так, це оцінювання: той, хто “зависає” на адаптації (тобто, фокусується на підтримці життя там, де рівень підтримки вже достатній не просто для виживання, а й для творчості), поводиться безвідповідально. 2) Творчість важлива для кожної окремої людини як представника виду гомо сапієнсів. 3) Прояви принципу оцінки (етичної та естетичної) не мають викликати почуттів образи і ставати приводом для сарказму, бо принцип оцінки необхідний людині як істоті соціальній.
Євгенія Ткаченко: – Ольга Іванець , не суди – не судимим будеш 🙂 якщо людина не порушує закон і приписи військових адміністрацій у воєнний час – інше вона нікому нічого не повинна.
Кожному свій час для психіки і це нормально.
Бо ми не маємо вміти жити нормально у не нормальних обставинах війни 💪🏻
Ольга Іванець: – Євгенія Ткаченко, Тобто, ви пропонуєте відмовитися від принципу естетичної й етичної оцінки на користь принципу підтримки життя й адаптації. Тобто, відмовитися від краси та гармонії лише через те, що… А через що саме, конкретно?
Євгенія Ткаченко: – Ольга Іванець, істина в очах того, хто читає, а не того, хто пише 💔 якщо ви побачили відмову від етики та естетики… добре …
Ольга Іванець: – Євгенія Ткаченко, Тобто, ви не відмовляєтеся оцінювати себе та інших людей, я так розумію. А ваш вислів “не суди – не судимим будеш 🙂” – це не про відмову від принципу оцінки, а… А про що саме?
Євгенія Ткаченко: «Ольга Іванець, як вам зручно 💞моя істина зі мною) і я не несу відповідальність як ви читаєте мої тексти) якщо бачите в ньому інше, чого я не мала на увазі – то мене це не ранить 💞 моє зі мною, кому актуально побачили в ньому теж саме) Вам актуальне інше – я думаю ви знайдете однодумців для цього )
Ольга Іванець: – Євгенія Ткаченко, Як багато ви розповіли про себе! Я маю розповісти про себе у відповідь – ми ж друзі й однодумці, інакше б не мали в Фейсбуці цього статусу, чи не так? 1) поняття “зручно” не коректне, коли йдеться про лінгвістичний аналіз тексту 2) я читаю не лише ваш, а й всі тексти з позиції лінгвістичного аналізу, тож бачу в них лише те, про що свідчать їх модальності, подобається вам як автору це чи ні 3) Я бачу, ви ставитеся до текстів інакше, тож мене своїм однодумцем не вважаєте. Логічний крок – змінити статус “друзі” у Фейсбуці.
Євгенія Ткаченко: – Ольга Іванець, і Вам не шкода свого ресурсу на лінгвістичний аналіз всього, що читаєте? Ухххх це дуже сильно 💞
Ольга Іванець: – Євгенія Ткаченко, Навпаки, повільне глибоке критичне читання текстів, навіть графоманських, як от ваш, зміцнює вітальність, так, це сильний хід. Саме це я мала на увазі, коли казала, що не варто “зависати” на адаптації, бо є значно важливіші речі в житті.
Коментарів немає