Віталій Портников: “Смерть харківського міського голови Геннадія Кернеса стала огидним підсумком нещодавньої виборчої кампанії в Україні. І справа тут не в особистості самого Кернеса.Політична характеристика людини, яку вважають одним з організаторів відправки бандитів до мирного Києва у дні Майдану 2013-2014 років, людини, що не шкодувала зусиль для того, щоб український Харків залишався похмурим радянським містом, коригування не потребує. І тільки в пострадянських країнах ця політична оцінка підміняє судовий вирок.Справа не в Кернесі. Справа в мафіозній системі управління нашою країною. Людину на смертному одрі перетворили на заручника кланових інтересів. Використовували, щоб зберегти клановий контроль над харківськими ресурсами. При цьому всі прекрасно розуміли, що Кернес до Харкова вже не повернеться – а якщо і повернеться, так точно не до мерії. Ми навіть не знаємо, чи був він у свідомості на момент виборів або просто залишався на системах життєзабезпечення, які відключили після того, як відбулися всі необхідні процедури, що забезпечили кланам контроль над Харковом.Це, звичайно, страшна смерть, яку навіть ворогу не побажаєш. В останні дні свого життя бути безпорадним інструментом в руках хижих жадібних людей, які цікавляться тільки грішми і які утримують тебе на цьому світі тільки заради того, щоб продовжувати наживатися, коли тебе вже тут не буде. Кернес був одним з небагатьох людей в моєму житті, що принижувалися до огидних публічних нападок на мене, але зараз я відчуваю тільки жалість. Це ж треба було так прожити своє життя, щоб так померти!Ну а харків’яни? Люди, які, напевно, думають, що вони сучасні жителі сучасного мегаполісу! Люди, які без вагань, всім небайдужим Харковом проголосували за привид, як у якомусь забитому африканському бантустані! Люди, які своїм голосуванням ще раз нагадали, що поки хижі клани можуть маніпулювати українцями, нічого в нашій країні не буде змінюватися на краще.Кернес помер. Мафія є безсмертною”.
Що спільного у дат смерті генсека Леоніда Брежнєва і міського голови Харкова Геннадія Кернеса? Обидві сталися в період точної кон’юнкції циклу Сатурн/Плутон. Цей 33-річний цикл сильно пов’язаний з проявом національної ідеї і дуже глибокими культурними трансформаціями, очищеннями і «воскресінням». У ХХ столітті цикл проявився в деколонізації і в розвитку культурних структур. Наприклад, Індія і Пакистан отримали незалежність лише через кілька днів після з’єднання Сатурн-Плутон 11 серпня 1947 року. Щойно прийшла незалежність, індійський субконтинент був вкинутий в жахливі заколоти, кровопролиття, громадянську війну і сектантські насильства. Є близька паралель з досвідом стародавнього (Сатурн) народу Ізраїлю, який проголосив односторонню незалежність в 1948 році, коли кон’юнкція Сатурн-Плутон опинилася між Місяцем і Марсом в 10 домі, – і негайно був вкинутий у відкриту війну зі своїми арабськими співвітчизниками. З тих пір історія Ізраїлю тісно пов’язана з фазами цього циклу, при цьому війна в Лівані (1982 – 1983 рік) була у фазі кон’юнкції Сатурна з Плутоном. Аналогічно Китай під владою Мао почав формуватися в період кон’юнкції, хоча республіка була проголошена лише 1 жовтня 1949 року, коли Сатурн вийшов за межі орбісу. Україна відновила незалежність держави у 1991 році на фазі зростаючого квінтилю (72 градуси) цього циклу – фазі, що пов’язана зі свідомим докладанням волі до втілення національної ідеї та культурної трансформації. Тут древній народ (Сатурн) втілив свою давню ідею самовизначення і звільнення від тоталітарної влади (Плутон). Початок минулого циклу Сатурн/Плутон – 8 листопада 1982 року, що майже точно збіглося зі смертю Генерального секретаря ЦК КПРС Л. І. Брежнєва. Для всіх держав, чиї гороскопи народження зав’язані на чіткі критерії циклу Сатурн/Плутон, період фази падаючої квадратури цього циклу (серпень 2009 – жовтень 2012) був вкрай напруженим в політичному і економічному плані. Суспільство перебувало у точці найголовнішої кризи, нестабільності і напруги в сенсі національної єдності і трансформації культури, коли рушієм суспільних процесів було наполегливе прагнення і бажання здійснити ідеї глибокої трансформації всіх структур влади, створити нові форми співпраці народів і держав шляхом вольових зусиль. Але в той же час консервативні сили активізувалися тоді неймовірно: до влади прийшли люди з мисленням, повністю підпорядкованим засвоєним в давні часи догмам. Вони при цьому були приречені на трансформацію, бо в іншому випадку на них чекало тотальне знищення я на носіїв нежиттєздатних догм минулого. Минуле ж не хотіло вмирати. І в цей період його агонія супроводжувалася яскравими сплесками життя, які, на перший погляд, можна було прийняти за відродження тих ідеалів минулого, крах яких позначився в період початку циклу Сатурн/Плутон в листопаді 1982. Виклики цього часу в питаннях національної ідеї і національної культури здавалися питаннями життя і смерті. Ми переживали «зимову» точку циклу, коли опадає мертве листя і все оголюється. Дуже жорсткі, очищувальні якості циклу проявилися в необхідності якимось чином «повернутися до основ» національної культури, до «скелету» подій в історії нації, якими вони є, до реальних фактів історії без ідеологічних спотворень, критично поглянути на міфологеми народу і держави , згадати, хто є хто в політиці.Жовтень 2012 – січень 2016 – фаза Падаючого секстилю циклу Сатурн/ Плутон: в цей період відбувається остаточна розробка теми національної ідеї і національної культури в повсякденному житті. Це фаза активного співробітництва і систематичних зусиль заради здійснення цих ідей. На тлі революційного підйому народних мас, обумовленого дією квадратури Уран/Плутон, і на тлі посилення нестабільності і невизначеності у світовій економіці, обумовлених півсекстилем і півквадратом Уран/Нептун, розгорнулися події, які символізують остаточний розпад залишків культури радянського минулого. Реалізація національної ідеї, глибока культурна трансформація, очищення і відродження, які почалися в 1982 році і символізувалися смертю генсека СРСР Л. І. Брежнєва, в цей період перебували на стадії остаточної інтеграції в повсякденне життя. В цей час сили прогресу і консервативні сили вичерпали себе в боротьбі. І ми спостерігали, як вони шукають примирення і активного співробітництва. Відбувався остаточний розпад того, що 30 років тому було радянською культурою. У колишніх радянських республіках здійснювалися систематичні зусилля, спрямовані на реалізацію національної ідеї, відродження національних традицій та очищення від культурних нашарувань, які не здатні забезпечити виживання нації. На рівні інтуїції люди відчувають неспроможність радянських культурних традицій в сучасному світі. Цінності тієї культури не здатні забезпечити підтримку життя, дати відчуття безпеки. Цей процес розпаду тривалий, не одного дня. Значущі події, що символізують процес руйнування неспроможною культури, відбуваються в періоди, коли Марс, Венера, Меркурій, Сонце, Місяць активізують Сатурн, Уран, Нептун і Плутон. Спроби оживити відмираючу культуру виглядають неадекватними і безрезультатними. Люди мріють, фантазують, осмислюють минуле, намагаються перейнято в таємниці історії. Це стосується не тільки вмираючої радянської культури. Ті ж процеси культурних трансформацій і відроджень національних культурних традицій відбуваються в усіх державах і людських спільнотах. Смерть Геннадія Кернеса у 2020 році, як і смерть Леоніда Брежнєва у 1982, є символом початку нового 33-річного циклу Сатурн/Плутон у ХХІ столітті, що пов’язаний з проявом національної ідеї і дуже глибокими культурними трансформаціями, очищеннями і «воскресінням». Яка ідея втілюватиметься в життя в Україні ХХІ століття? Хочу навести слова Лариси Івшиної за грудень 2020: «В минулому у нас є кілька тенденцій, що дуже обнадійливі. Одна з тенденцій та, що, не дивлячись на все те, що було з нами протягом століття, Україна не лише встояла, вона дійсно здатна було відважитися отримати незалежність. І тут постала інша задача: якщо ви вже наважилися, то потрібно засвоїти те, як поводяться ті, хто вирішив отримати свободу. Це наша задача на наступне десятиліття. Тому що ми поки що жили за постсовецькою інерцією. Але всередині нас вже є новий досвід. У нас, не дивлячись на жахіття економічного законодавства, юди намагаються. Минулий рік був роком просто крафтового буму. І всі насолоджуються тим, як багато зараз повиростало всіляких виробництв, там економіка сполучається з культурою та історією. Ми не маємо себе недооцінювати. Олігархам слід зрозуміти, що час сплив, і годинник тікає в бік модернізації. У того, хто не встигне, доля буде плачевна, бо частина вже сидять по різних країнах, і мені би дуже хотілося, щоби вони дійсно перейшли масово у нову віру. Бо те, що ми бачимо, що приходять олігархи з Росії за потурання наших олігархів, зокрема Пінчука, вирішувати дуже чутливі задачі типу меморіалу Бабин Яр – ось цього не можна робити категорично. Бо національна пам’ять – це пам’ять про вбитих євреях, і це наша земля, і ми відповідаємо , і ми мусимо це зробити, і це буде прийнято всіма національностями, бо це дуже чутливий момент. І я знаю, думаю і відчуваю, що, крім розпалювання класового конфлікту, коли найбільш незахищених будуть штовхати на очевидні заможні мішені, то друга мішень – міжнаціональний мир. Після всіх проблем, які у нас всі ці роки поставали, все ж таки дивом це зберіглося, це колосальна цінність. І ніхто не має це провокувати. Під яким би це не було чудовим приводом. Я вважаю, що Україна мусить розвиватися у політичну націю за В’ячеславом Липинським, йти до моделі гетьманату по лінії Павла Скоропадського, обирати локомотивом для себе орієнтир – Велику Британію. Ми давно говоримо, що Україна – це Британія слов’янського світу. Поки що це виглядає екзотично. Але це потрібно роз’яснювати, бо за історичним нашим досвідом, за походженням, за цінностями ми – скалічена, звісно, країна багато в чому, але з тим самим потенціалом об’єднувати навколо себе. Тому що після розвалу Союзу багато хто дивилися на Україну саме як не просто антиросію, але як на країну, яка не хвора на шовінізм. У нас в цьому плані, я вважаю, навіть толерантність така квазі, зразкова толерантність. І не треба її руйнувати. Але також слід ставити для себе амбітні цілі. Амбітні цілі – це модернізаційний проект, але не з причини того, що тут ніколи такого не було, і що ми щось таке вигадуємо «на бізнес-школу напнемо капелюха». Тобто, це смішні такі дитячі реакції. Ідентичність, пов’язані з нею цінності, як от Софія – вона реально наша візитівка в цивілізацію, у нас пам’яток такого рівня практично немає, і тому вона потребує до себе симфонічного, а не попсового ставлення. В цьому протиріччя. Нехай подивляться, яка ялинка в Мілані – зразок стилю та естетики. І цей поганий смак не має домінувати під виглядом модернізму. Потрібно думати про суспільство. Треба думати над тим, чому це з нами могло статися (про обрання Зеленського – прим. О.І.). Від погано вихованих дітей не можна очікувати, що вони будуть батьками нації. Потрібно робити дорослий вибір, відповідати за нього по-дорослому. І це, до слова, стосується не лише олігархів, бо ті, хто обслуговував якісь погані схеми, їм пальці в двері ніхто не закладав, і Колима їм не загрожувала. Тому у рабства свої проблеми, у вільної людини – свої, ще більш складні. Тому відповідати на волі потрібно, братися за свободу – і відповідати, бо це насправді відкриває захоплювальні перспективи. Ви можете собі лише уявити: за життя нашого покоління ми би побачили, як наша країна перетворюється під впливом правильних цілей і правильних лідерів».
Коментарів немає