Ферзь

Мені було роки три-чотири, коли дідусь запропонував мені шахи: “Зараз навчу тебе розумній грі”. Дід показав мені всі фігури: чим розрізняються, як розставляти, які у них повноваження і можливості. Боже, як вони пахли! Лаком, деревиною, дідовим тютюном і його ж парфумами. Як оксамитно вони ковзали по дошці! Більш за всіх зачарував мене ферзь: широкі можливості, ходить як завгодно, має повноту влади, і він насправді зветься “королева”. Коли почали грати, дід зауважив: “Я бачу, тобі не надто цікаво. То маю для тебе іншу гру”, – і показав мені «Дурака». «Дурака» я засвоїла миттєво і стала грати віртуозно. Але в карти я не граю – мені швидко стає нудно. Проте із задоволенням граю у життя – завжди ферзем.