“Ми же одна семья!”

“Молодь за Зеленського!” Оце весь час чую звідусіль. Я так розумію, пристаркуваті за Зеленського, бо вбачають в тому еліксир повернення своєї молодості. Але ось у чому особливість цієї молоді: наявні симптоми старечої слабкості розуму. Щойно стою в черзі зважити овочі в супермаркеті. Тобто, попереду мене лише одна персона – молодий чувак років 25, а за мною – вже цілий хвіст утворився. Стою собі та й стою. І ось подивилася, що там із цим чуваком. Чувак набрав помідорів у пакет. Поклав їх поруч із вагами. Натиснув на моніторі “овочі”, набрав “томати”, тисне ентер, а клята буржуазна машина не видає чек. Чувак знову робить все спочатку. І так кілька разів – результат той самий. Підказую: “Поклади помідори ось тут”, – тицяю на ваги, спрацювало! Не подякував. А навіщо? “Ми же одна семья!” Мій громадянський обов’язок – рятувати слабких на розум односельців. Ага.