Африканська історія про самоідентифікацію

Коли жила в Африці, довелося тривалий час співіснувати на одній маленький території разом із представниками російської культури, великодержавними російськими шовіністами. Їсти за одним столом, перетинатися на кухні і біля дверей до ванної кімнати. До того часу я живих російських шовіністів якось не бачила, лише у книжках читала. Так от, вони любили говорити: “Все тут в Африке прекрасно: земля, море, небо, природа. Одно только мешает наслаждаться жизнью – местные жители”. При цьому вони не проти були піти кудись до ресторації поїсти місцевої кухні, подивитися на місцеві танці, послухати місцеві співи. От тоді я і зрозуміла їхнє ставлення до всього українського. Підхід у них до нас такий: “Ніде на вулицях України не має бути нічого, що нагадувало би про щось українське. Всі люди навколо мають бути російськими: виглядати, як росіяни, поводитися, як росіяни, говорити російською. А в окремих рестораціях мають подавати їм борщ і все таке інше з салом, і щоб там в шароварах і з оселедцями стрибали перед ними ручні неопасні х***и, і щоб були на все готові веселі х****ки у вишиванках і віночках”. Так знаєте, які у тих шовіністів звички там, в Африці, були? Ну, наприклад, я ввечері йшла на пробіжку: з одного боку джунглі, з іншого – шосе, 3,5 км в один бік, потім у зворотній. Темно, нікого немає. Інколи місцеві на автівці проїжджають, кричать: “Олла, бланка!” Кричу у відповідь: “Привіт, чорні!” Інколи назустріч біжить хтось білий – завжди вітаємося, як добрі друзі. Добігаю захекана додому. У вікні одного з шовіністів темно, видно, як спалахує вогник цигарки – палить у кватирку. Так от, чувак ніколи, ніколи тут пішки не ходив: спустився з ганку, сів в автівку, поїхав до супермаркету під самі двері, скупився – і додому, дибати у телевізор, палити у кватирку, теревенити за обідом про те, які місцеві огидні. Таке от життя у них було у вільний час. Вони у нас в Україні завжди мріють, щоб нас, українців, не було, але кажуть про це вголос лише серед своїх. А коли вони проміж нас, то не кажуть. А ми і не підозрюємо, бо на вигляд вони з нами зовні дуже схожі, та ще й мімікрують добре. Африканцям легше: вони до білих ставляться з пересторогою, завжди готові дати відсіч. І по виразу обличчя і погляду легко розпізнають прийшов чужинець на їх землю із повагою до них чи навпаки. Африка навчила мене бачити шовіністів і ставити їх на місце.