Yelena Fesik запитує: – Пані Ольго, з кожним Вашим дописом стає очевидним, що Ви не тільки тонко розумієтесь в мистецтві і науці астрології, але ще і непересічно можете викладати цю науку. Чи плануєте Ви створити свою школу?
Астрологиня Ольга Іванець: – Дякую, пані Олено. У старших класах вчителі інколи ставили мене біля дошки в якості покарання. Наприклад, вчителька біології – за величезну кількість прогулів: «Безпалько, вставай біля таблиці й пояснюй класу мітоз і мейоз, щоб аж Лукʼянова зрозуміла, інакше я тобі за четверть «2» поставлю». Ну, ясно, що я не хотіла «2», я хотіла «відмінно». Учителька російської літератури покарала мене за зухвальство виграти обласну олімпіаду: «Ах, Ольгея, вот идите и расскажите нам, как вы додумались написати такое сочинение про Льва Толстого». В інституті на філфаці викладачі часто мене карали викладанням тонкощів предмета моїй і не моїй групам за загальну тотальну тупість нашого потоку, який називали «всадники без головы». Тож, коли я пішла працювати в середню школу вчителькою російської мови й літератури, то було покарання з боку Всевишнього за гріх гордині, не інакше. Іноді мені сниться страшний сон: я викладаю астрологію на дистанційній – і я розумію, що то покарання з боку Творця за порушення особистої етики у минулих втіленнях.
***
Коли мені було 15, у 1977, я жила в УРСР, мої мама й тато були комуністи, і вирішила, що ніколи не буду працювати заради пенсії й грошей, а житиму сповнене авантюр і розваг життя. Я буду так ризикувати, що навряд доживу до 40. Але якщо таки доживу, то напишу книжку про свої зухвалі пригоди – і збагачуся несамовито. Так все і сталося до моїх 39 років: я закінчила школу, потім філологічний факультет педагогічного інституту – треба ж навчитися писати якісні книжки! Я виходила заміж, народжувала дітей, була контрабандисткою в Польщі, належала до молодої української буржуазії, розвалився совецький союз, з’явилися заборонені раніше книжки і якісний іноземний одяг. Ми пірнали у фінансові авантюри та ризиковані проєкти, ховали вбитих таємними ворогами друзів, кохали до нестями та відмовлялися від кохання заради любові. 40 років наближалося – час писати книжку. Та у 39 я вийшла заміж за найкращого з людей і ми разом полетіли до Африки – до ризикованих проєктів, карколомних авантюр і незрівнянних пригод. А потім ми створили мій сайт, я занурилася в експерименти з методикою консультування, у дослідження зв’язку гороскопа людини з якістю її життя, у дослідження зв’язку гороскопа України з волевиявами її громадян за паспортом і за свідомістю. А потім ковид, смерть мами, Путін напав на Україну, народилася онука – ризики зросли, а мої зухвалі пригоди перемістилися у внутрішній світ із зовнішнього. І от мені в цьому році, дасть Бог, 62: пенсії й власних грошей у мене немає, як і було заплановано у 15 років, а книжку про пригоди, щоб видати, треба створити власне видавництво, а потім складати примірники у себе вдома під ліжком і самотужки розвозити по зруйнованих містах, вмовляючи тих небагатьох, хто зацікавиться, купити. Так роблять всі наші письменники, які є реально крутими! Ні, я на це не здатна. Я вмію лише писати. Створювати видавництво – від однієї думки мені нудно. А без цього видавець запропонує таку суму, заради якої я й з канапи не підведуся. Але ж, будьмо відверті, я планувала у 15 років видати книжку, щоб убезпечити себе грошима на немічну старість. Якщо сьогодні я не відчуваю браку грошей і не така вже й немічна (досі жму лежачи 20 – 25 кг 3 підходи по 12 повторень), значить, віковий кордон мого життя знову відсунувся на невідому відстань часу. Дякую, Боже!
Коментарів немає