Глибокої осені, коли вже випав сніг, вони побачили одне одного. Вона була в синій оксамитовій сукні та вишуканих туфлях. Він не зводив з неї весь вечір очей і визвався провести додому. Такий смішний! Неголений, скуйовджений, голодний на вигляд, у пом’ятому піджаку, але ж із гарними манерами. Вона подумала: “Ювелір. Тонка натура! Митець, майстер. Муки творчості… Йому потрібна муза! Я саме така: ненавиджу готувати, не вмію прибирати, співаю, танцюю, можу скільки завгодно по пам’яті читати вірші, знаюся на моді, чудово спілкуюся, чарівно виглядаю на світських вечірках”. Він подумав: “Вчителька. З хорошої родини. Порядна дівчина. Сидітиме вдома, виховуватиме дітей, добре готуватиме, прибиратиме. Покину кляту ювелірку, розводитиму кури”.
Друзі, розмовляйте одне з одним! Ми ж не вміємо читати думки.
Коментарів немає