27 червня 2015 р.
Не розумію, що таке рідна мова. Рідна – це та, якою мама промовляла до дитинки у колисочці? Ну, розмовляла зі мною мама російською, все життя розмовляє, хоча останні 60 років мешкає в Кіровограді, в Україні. Я опанувала українську, коли мені вже було 40. Можна припустити, що рідна мова – це та, якою людина веде внутрішній діалог, тобто, сама з собою розмовляє. Так от, останні 12 років ловлю себе на тому, що мій внутрішній діалог – переважно українською мовою. Природно так якось сама собою вийшло. Хоча можу розмовляти сама з собою й російською, ясна річ. Сподіваюся, опаную ще англійську так само. Бо мої діти спілкуються самі з собою, наприклад, рос, укр, англ, нім, в’єтнамською. Чи рідна мова – та, з якою ти поріднився, яку відчуваєш як настільки свою, що можеш бавитися з нею, створюючи авторські неологізми, що цілком відповідають мовній моделі? Так я знаю людей, які споріднені таким чином з купою різних мов.
Наприклад, знаю одну родину, де діти вільно володіють арабською, російською, сомалійською, афарською, французькою та англійською. Якщо їх спитати, яка мова їм рідна, вони вирячать очі від подиву: “Як це – рідна?” Вони з дитинства чули навколо, спілкувалися всіма тими мовами водночас. Вони навіть не помічають, як переходять у спілкуванні з однієї на іншу, – варто лише заговорити російською, як вони переходять автоматом на російську. Зроби так само з афарською – перейдуть на афарську. Немає проблем з мовами взагалі. Коли вигідно знати багато мов, люди легко вчать багато мов. Просто в СРСР вигідно було знати лише одну – російську. А в формально незалежній Україні 1991 року мовна політика була цілком проросійською, от і весь секрет того, чому зараз так багато людей, які не хочуть вчити українську. Та вони не українську не хочуть, вони взагалі ніяку не хочуть, крім російської, – то інерція, звичка. Змінити державну мовну політику на таку, щоб українською та англійською було спілкуватися вигідно, – і люди швидко опанують мови.
Інша річ, якого роду/племені ти є. Тут вже відповідь однозначна, і мова того племені, до якого ти себе відносиш, є твоєю “племінною, родовою, рідною” мовою. Наприклад, я з дитинства гордовито заявляла, що є українкою, але при тому розмовляла лише російською, української не знала. І не бачила в тому ніякого парадоксу. Аж доки не потрапила до Африки. “Якого ти роду?” “Українського”. “То та мова – українська?” “Ні, то російська.” “Чому не говориш українською?” А дійсно, чому? “Розумієш, історія мого народу така трагічна, що нас окупували, завоювали, мову забрали…” “Ну, це ясно, зрозуміло. Але чому зараз тут зі мною ти не говориш українською?” Ну, отак я й перейшла на українську – в Африці. Бо африканці відрізняли мене як українку саме за мовою: розмовляєш російською, значить “рашья”. А “рашья” – то, значить, можна над тобою реготати, тицяти пальцями, бо “рашья” – то смішні дикуни, які не поважають самі себе й до інших ставляться по-дурному. Так чому я маю відповідати за дурників-“рашья” лише через те, що не опанувала мови свого роду – української? То, може, я дурна? Та ні, дурепою не хочу бути.
Коментарів немає