– У нинішній ситуації в Україні любов до Батьківщини = любов (підтримка) влади. Той, хто цього не розуміє, або травмована московською пропагандою людина, або ворог української державності.
– Не згодна. У мене є любов до землі моїх предків, а владу я терпіти не можу…
– Архаїчна свідомість. Ось на це путін і розраховує.
– Ваша думка. а звідки ви знаєте, на що путін розраховує? Для того треба мати його мозок. він прагне мирового визнання будь якою ціною, а мене хвилює доля моєї землі. І я маю право любити чи не любити когось або щось.
– Це не моя думка, а знання, ґрунтовані на культурології. Звісно, ви маєте право на власну думку, на власні почуття. Але якщо вас хвилює доля країни, ви маєте спиратися на знання, а не на власні припущення.
– ну, думаю астрологу зрозуміліше… Але я в таку чушь не вірю…
– Звісно, неосвіченій людині все вважається чушшю, крім власної думки. Тому ставлю крапку в цій розмові – мені бабуся не дозволяла з невігласами спілкуватися.
Sergey Vysotsky: “Не менше ніж корупція національній безпеці і державності загрожують ідіоти, які вперто не хочуть розуміти, що їхня країна зазнає агресії, і що це – найбільший виклик для її та їх власного існування. Попри всі внутрішні проблеми, попри обмежену функціональність української еліти, для того щоб наступні покоління отримали шанс жити в сучасній європейській державі – треба щоби держава вижила фізично. Ці ідіоти, яки тиражують російські тези про “війну, яка вигідна владі”, та навипередки, завжди і у всьому шукають український слід, навіть не згадуючи про російський – це найбільша внутрішня загроза. Тому що вони – зовнішній прояв феномену ментального кріпацтва, яким пронизане наше суспільство. Цей феномен характеризується тим, що деякі українці не хочуть сприйняти себе в якості вільних людей, відповідальних за власне життя і за життя власної країни. Вони сприймають себе як об’єкт, а не суб’єкт державотворення. Не усвідомлюють себе в якості одного цілого з державою. І вважають, що сама по собі держава не має цінності. Наслідком такого мислення стає підсвідоме сприйняття війни не в якості конфлікту ворожої сили із своєю, а в якості змагання двох “влад” яке не зачіпає життя “маленької людини”, такого собі сучасного кріпака, який хоче спокійно працювати собі на офісній ниві із 9 до 17. Мовляв, “яка різниця за якої влади – хай тільки мир”.
Цей феодальний спосіб мислення мав би право на існування у якомусь 13 сторіччі. Але навіть наш власний національний досвід 1917-1921 років доказує, що саме такою ментальної зброєю завжди користувався російський національний імперіалізм. Люди, не будьте ідіотами! Ми вже все це проходили і не тільки ми. Методи російської пропаганди не змінилися за 100 років. “Пан – палач. Смерть – палачам”, “Мы воюем с панским родом, а не с польским трудовым народом”. Ось все це. Оптимізована під сучасний контекст ця зброя використовується і зараз для того, щоби українці втратили відчуття цінності держави.
Я впевнен, що ми зможемо здолати всі біди та проблеми. Бідність, відсталість, погане врядування. Але тільки після того, як почнемо сприймати свою державу як власну цінність, яку потрібно зберегти будь-яким коштом. І після того, як усвідомимо, що всі внутрішні проблеми не варті нічого перед лицем зовнішної агресії, а отже національна безпека – це пріоритет”.
Коментарів немає