Епіграф: “Борони мене, Господь, від тих, кому я вірю. Кому не вірю, тих остережуся сам”.
– Мені так хотілося не бути солдатом, а тендітним створінням, як мені сказав психолог, до якого я ходила в минулому році через панічні атаки після аварії. Це було якесь марення. Я звикла до veni, vedi, vici. А виявилося, як він сказав, що я не так жила. І, видавши книгу, я сховалася.
– “Не кажи, що життя було марним – так, ніби є життя, що вдалося”. Якщо якийсь психолог каже, мовляв, ти не так жила, йому варто замислитися про професійну придатність.
– Ну я це зрозуміла вже згодом ?
– У мене теж був такий досвід: один психолог, що я вважала його беззаперечним авторитетом, сказав (дуже серйозно і вагомо), що я надто когнітивна та войовнича, що мені слід бути жіночною, пасивною і фоновою. Я пішла втілювати рекомендації, сумлінно, кожного дня протягом двох років. Всі роки супроводжувалися хронічним гайморитом у важкій формі: ніс не дихає, голова безперервно болить, наче в ній повно хворих зубів, тіло охляле, грошей немає, повністю на утриманні чоловіка. Раптом осяяння: “Та він же бовдур!” І наче прокинулася від кошмарного сну.
– Здогадайтеся: чи є у мене зараз проблеми з диханням??? !!!
– Гадаю, що не тільки з диханням. А ще й з колінами та хребтом.
– Те саме з чоловіком, натхненням. Тааак – хребтом. Коліно, то традиційний маркер з дитинства, якщо іду не туди, воно болить
– У мене болять коліна і хребет завжди, коли в моєму житті зникає можливість навантажувати себе регулярним серйозним спортом. Так було в Африці, де не було тренажерки. Ясно, що я іду не туди, якщо там немає спортзалу.
– У мене ніколи не було таких дивних симптомів. А праця в Інституті – то та ще пригода. Я вирішила бути жіночною, і писати дисертацію докторську – пасіонарно. Міст через Дніпро у нас закрит на ремонт. Я мало подорожую.
мати моя ( офіцер, все ж таки) вночі на мене гримала, щоб повернулася її навіжена дитина, а не ця спокійна монашка.
– О! У мене з мамусею і татом так само було: вони сумували за навіженою дитиною. З чого я взяла, що маю ламати власну природу лише через те, що якийсь психолог (це ще треба критично обміркувати, який він психолог) вважає, що мені не слід бути такою, якою я є? Я не порушую законів, не поводжуся асоціально, у мене купа друзів, мене люблять, я цікава, самостійна, добре заробляю. Чим це не влаштовує психолога? Може, він просто не усвідомлює, що заздрить мені? Так отож. Є ще деталь: це не був сеанс психотерапії. Це було під час навчання. Я не запитувала, що зі мною не так, – він за власною ініціативою взявся мене критикувати. А я, дурепа, повелася.
– Мені в кінці сеансу ( теж місцева знаменитість) сказав, що він мене трохи лякається. Доречі, ото старе чорно біле фото робив той психолог. То була частина терапії. Інтуїція мені спочатку підказувала, а потім верещала: «Дурепо, не вірь йому. Він просто заробляє гроші». І навіть дивні фізіологічні ефекти мене не спинили. А ще його дуже здивувало фото мого чоловіка. Він тоді сказав, що тільки такий мене і витримає:))
– Я зараз оцінюю ту подію як щеплення. Саме після цього досвіду я усвідомила, що я дійсно крута у галузі комунікатики та астрології. І з тих пір я просто не звертаю уваги на критику, в якій відсутня аргументація та конструктивна складова.
– Я теж маю на це надію, що я зрозуміла цей урок. Мені не вистачало і не вистачає на сьогодні доказів, які б відновили мою несамовиту натуру. ( думаю, що не варто додавати, що коментар психолога співпав з коментарями «подруг» у просторі і часі про неправильне жіноче життя. ( тут треба написати типу « трясця йому»)
– Вона сама відновиться. Це те в нас, що неможливо знищити. Його можна пригнітити, але не знищити (за умови, що фізично не пошкоджено мозок). Тому якщо прибрати чинник впливу, воно відновлюється саме. Автоматично.
Коментарів немає