Що робити, щоб “перло несамовито”

Ви ж розумієте, що таке, коли “пре несамовито”? Це коли щойно про щось помислиш, мовляв, от добре було би, якби це сталося, а воно – ось тобі, вже тут, сталося. Наприклад, прибираю я в хаті у понеділок. І ловлю себе на думці: “Як же було добре в Африці, коли у мене були Іфра і Маура!” У четвер ввечері відвідала подругу. Каже: “Гарний у мене сьогодні день. Ось ти прийшла. І нова прибиральниця у мене. Я хвилювалася, чи сподобається мені, але ж сподобалася!” О, кажу, і мені теж потрібна. Питання прибиральниці вирішилося само по собі.

Такі випадкові збіги обставин, коли наче саме по собі все складається саме так, як тобі потрібно, свідчать про високий рівень реалізаційної влади. Це побічний ефект високого рівня еволюційного розвитку особистості. Тобто високого рівня компетентності людини, її самостійності, відповідальності. Побічний ефект вміння робити важливий самостійний вибір “або – або”. Не просто вибір піжами: у квіточку чи у смужку (хоча деякі люди уникають і такого простого вибору, віддаючи його комусь іншому). А реальний етичний вибір: або 3 000 гривень тут і одразу практично без зусиль – або 300 000 гривень через важку напружену роботу і пізніше. Вміння самостійно приймати рішення і нести за них відповідальність. Вміння ініціювати важливі творчі проекти, організовувати їх, керувати ними, віддавати накази підлеглим і контролювати виконання ними завдань. Чим вищий рівень еволюційного розвитку особистості, тим вищий рівень реалізаційної влади. Таку людину пре в усьому, на чому вона зосереджує увагу.

Скільки себе пам’ятаю, стільки мене перло. Від народження і завжди. Але у мене був час, коли я втратила владу. Вперше в житті я відчувала, що мені не вистачає життєвих сил, щоб взяти ситуацію під контроль. Як колись все в світі оберталося навколо мене, так тепер я сама опинилася всередині вихору подій, над якими не маю влади. То було з літа 2014 до осені 2016. Було відчуття, що я вмерла. І було дуже-дуже страшно. Аналізувала, через що так сталося. Висновок: послідовні методичні удари долі протягом тривалого часу в усіх одразу сферах людського життя. Стан хронічного потужного стресу. Завершилося діагнозом: гіпертонія.

Сапієнси як вид не пристосовані до тривалого стресу. Натомість короткострокові стреси діють на сапієнсів тонізуюче – дуже корисні для організму в цілому і для мозку зокрема. Тому сапієнси так полюбляють екстремальні види спорту, принципово нові творчі проекти, подорожі у невідомі місця. Наприклад, якщо ви постійно харчуєтеся 3-4 рази на добу з однаковим інтервалом прийому їжі, то один день пропуску якогось із прийомів їжі спричинить в організмі стрес – і стимулює роботу мозку. А хронічний стрес, навпаки, дуже погано позначається на сапієнсі: виснажує сили, руйнує здоров’я, знижує імунітет. Мозок сапієнса від цього тупіє. Наприклад, якщо у вас у ванній кімнаті роками тече кран, то ви перебуваєте у стані хронічного стресу, не усвідомлюючи цього. І не помічаєте, що ваш рівень реалізаційної влади практично нульовий: ви не створюєте нічого нового, а просто проїдаєте той ресурс, що напрацювали колись, у ті часи, коли вас несамовито перло. Оскільки мозок отупів, ви не замислюєтеся над тим, що ваша особистість деградувала, що у вас давно немає чіткого плану здійснення важливих творчих програм, бо і самих тих програм вже немає. Вивести вас із стану животіння в режимі економії сил може лише потужний стрес. Наприклад, несподіваний жахливий діагноз. На фоні хронічного стресу він стане тим самим стимулом до творчого пробудження, яким для здорової людини є локальний короткостроковий стрес. Звісно, якщо цей діагноз вас не вб’є.

Не допускайте хронічного стресу. Постійно відслідковуйте якість свого життя, дивлячись на себе ніби збоку, з позиції стороннього спостерігача. Щойно з’являється фактор хронічного стресу – одразу ж його нейтралізуйте.

Часто ми не усвідомлюємо фактор хронічного стресу в своєму житті через те, що цим фактором є поведінка близької людини: коханця, чоловіка/дружини, батьків (одного чи обох одразу), дитини, брата/сестри, друга. Бо не очікуєш ударів від близьких, не помічаєш, як вони тебе нищать. Але близькі – це всього лише люди. Їх вчинки та рішення так само тверезо слід оцінювати, як і вчинки інших, – не близьких. І тоді все буде добре. В сенсі, повернеться високий рівень реалізаційної влади. І ви вже не випустите її із рук через власну неуважність.