Краса – це вища форма доцільності

Восени 1986 мене вразила моя нова знайома, вчителька математики за освітою. Нам обом тоді було по 24 роки. Був лютий холод, а вона вийшла на вулицю у плетеній на спицях шапочці – тоненькій, чисто символічній. Я кажу: “Яка гарна шапочка. Але ж вона суто декоративна! Від холоду ж не захищає”. А вона: “А мені байдуже на холод. Аби модна була”. Я тоді вважала, що математики більш раціональні, більше поважають реальність, ніж філологи. Я дуже здивувалася такому ірраціональному підходу до життя. Потім ще чула від однієї молодої жінки-бухгалтера: “Не важливо, що немає грошей на їжу. Головне, щоб було у що модне одягтися”. Математичка померла у 47. А що там з тією бухгалтеркою, я не знаю, дуже давно не перетиналися ніде. Я завжди знала, і життя підтвердило цю істину: шапочка має бути водночас модною і адекватною погоді. Крапка.