Про важливість внутрішньої правдивості

З дитинства батьки балували мене подарунками. У мене завжди всього було повно: одягу, іграшок, прикрас. І якщо мені чогось кортіло та бракувало, то це не була нагальна потреба, а лише дитяча примха розбещеної любов’ю та увагою дівчинки.

Коли в моєму житті з’явився дорослий чоловік, він сказав, що тепер, поруч із ним, мені не треба ні про що піклуватися – він опікуватиметься мною. І ще він сказав, що всі ці прикраси, які у мене є, вони мені не пасують – занадто дитячі. Сказав, що подарує мені нові, а ці, старі, маю йому віддати – він їх переплавить, переробить, бо ніякої цінності в них немає. Щось при цьому мене неприємно кольнуло у районі сонячного сплетіння, але мені так кортіло жити з цим дорослим чоловіком під одним дахом. Мені так бракувало в житті такого серйозного чоловіка! …Через 8 років я сказала йому: “Я хочу піти. Ти говорив, що ми спробуємо пожити разом. Ми спробували, у нас не вийшло. Я маю піти. Дай мені гроші”. Він відповів, що нічого мого тут немає, що він мені нічого не винен, що грошей не дасть. І якщо я хочу піти, то можу піти от так, у чому стою. І тоді я спитала: “А прикраси, що ти мені дарував, – вони мої?” “Так, твої”. “Тоді купи їх у мене, вони коштовні” “Ха-ха-ха! Я можу взяти їх лише у скупку”. У скупку так у скупку. За два кроки від моєї квартири – скупка. Мені байдуже, хто буде скупник.

Що я хотіла сказати. Якщо вас раптово щось вколе в районі сонячного сплетіння, не ігноруйте того неприємного відчуття. Чим би в цю мить не був зайнятий ваш розум, які би пристрасті в цю мить вас не охоплювали, облиште все це і зупиніться на тому уколі. Спитайте себе, що він значить. І дайте собі чесну відповідь, навіть якщо вона буде нестерпною. Навіть якщо руйнуватиме ваші плани, мрії, сподівання.