Щойно Поль Пуаре звільнив жінок від корсетів, а Коко Шанель – від двометрових за діаметром капелюхів із напівметровою надбудовою, як людство винайшло новий спосіб тортур для жіночого тіла – імплантовані цицьки.
Із часів падіння Риму людство постійно вважає за красиве якусь форму знущання над власним тілом. Для античних філософів красою вважалася вища форма доцільності. Сильне пружне естетично розвинене тіло. Легкий зручний простий одяг із гарних тканин. “Нехай розум буде таким саме здоровим, як і тіло”. Гімназії, буквально “місце для жиму”, де під час тренувань фізичного тіла люди ведуть філософські розмови.
2001 рік, Західна Африка. Дружина нашого садівника Захра біжить у дворі за маленьким сином. Захрі не поталанило – природа наділила її здоровезними цицьками – за розміром футбольного м’яча. Захра біжить і обома руками тримає свої цицьки. Бо як не тримати, теліпаються у різні боки, боляче.
Вперше мене запитали про імплантовані цицьки, коли мені було 38. Подруга дитинства, у сауні: “Ти думаєш щось із цим робити?” Я думаю, що ти говориш це, щоб здаватися сучасною. Ну, і говорити загалом більше немає про що. Ні, я нічого не робитиму зі своїми маленькими цицьками. Мій єдиний компроміс із суспільством із цього приводу – бюстгальтер. Коли я виходжу до людей, то щоб не ображати їхні уявлення про красу, я одягаю бюстгальтер. У них так прийнято: або імпланти, або бюстгальтер – це ввічливо і культурно. Поки що. До наступного чергового Пуаре та наступної чергової Шанель.
Коментарів немає