Особиста філософія

Моїй любимій тренерці 27. Ми однакові на зріст і дуже схожі за характером. Коли я тренувалася з нею у 2015, я важила 57. Ми любили ставати перед дзеркалом і порівнювати себе одна з одною. Вона стає на ваги: “53:500”. “Ах! – зітхаю із досадою, – У мене піднялася до 60 і тримається вже два роки, і я ж нормально харчуюся”. “Ой, ти що! Ти ідеальна! Скільки тобі років? Ти подивися, з яким обтяженням ти працюєш! Я мрію так виглядати через 30 років. Ти на своїх однолітків дивишся? Ти порівнюєш себе із ними? Що ти собі кажеш в цей момент, а? Ти ж кажеш собі: “Я до біса крута”? Так отож”. Вона посміхається. А я дивлюся на себе в дзеркало. А дійсно ж! Скільки мені років! І у мене ніби гора з плечей впала: я ж нормально виглядаю, це ж нормальна вага для мого віку. …А інша моя любима тренерка розкладає мене на підлозі, десь тисне на плече, кудись згинає коліно – і я почуваюся, мов у дитинстві, мов батерфляй серед троянд. …А мій улюблений тренер чіпляє 120 кг на платформрочку, рахує до 15. “Як ти себе почуваєш?” Дідько, я почуваю себе лакедемонянкою, що керує тетриплою. Якіхось ще 20 років – і це вже буде старість. …Насправді страшна не кількість прожитих років, а сподівання і мрії зрілості, що не здійснилися на схилі літ. Тож, єдине, про що слід дбати, – щоб сподівання були реалістичними, щоб лінь не заважала діяти, щоб на шляху до блага поруч були друзі та однодумці. Вперед, вперед без жодного недбальства!

Залишити відповідь до Олена Казакова Скасувати відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*
*

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

1 коментар

Олена Казакова

18.07.2018 08:03

Чудово, влучно написано!
Дуже мотивує!
Дякую!

Відповіcти